Царівна

Кожна людина повинна свою силу і красу використати.

Пощо кинула мене доля в життя, поміж ті підлі, тупі душі - ні! Поміж гієни, що не мають ні чувства, ні розуміння для шляхетніших зворушень серця!

Хто перший придумав поняття «щастя»? Хто видумав це блудне світло, що викликує стільки сліз, що творить мрії, котрі здійснити людська натура ще зовсім не здібна. Чи не завчасу видумали його? Його пора могла би хіба бути в «полудню» людськості. Однак їй ще далеко до полудня, тепер же — чи вона йде правою дорогою до його?

В її серці заворушилася туга за життям любові.

Коли живеться правдивим життям? Чи тоді, коли багато терпиться? Чи коли багато відчувається? Чи, може, тоді, коли живеться невгамовано відповідно до своїх лихих і добрих склонностей? Бо ж серце годиться так тяжко, ох, так тяжко, з розумом.

…вони затроїли мені душу.

…я химерниця.

Її серце рвалося до чуття. До тонкого сердечного чуття, як до гармонійних звуків. Мріла об тім, щоб її любили не якоюсь неспокійною, пристрастною любовʼю від сьогодні до завтра, але тою незгасимою любовʼю, якою люблять лиш дуже лагідні, тонкі або дуже вірні натури.

Кождий час має свої рани…

Передусім бути собі ціллю, для власного духу працювати як бджола; збагачувати його, збільшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зріючим у тисячних красках.

Життя, яким вона жила досі, було якесь незріле. Було напʼятноване клеймом якоїсь недостачі й рабства і було випливом брудних обставин. Але вона знає, що можна й інакше жити; і вона має почуття, що не впаде ніколи більше духом відтепер. Той вихор, що потрясав нею так, що аж хиталася, здається їй якоюсь красою і не знищив права на якусь іншу будучність. А ту іншу будучність хоче вона собі виробити працею.

Я страшно хочу жити! Я пила би це життя!

…ідіть своєю дорогою і не дбайте про загал, коли маєте на оці гарну ціль!

...здавалося, що одна з її найзвучніших струн урвалася.

…і з цілої її істоти рветься щось на волю, але уста мов поражені…