Царівна

В деяких хвилях відчуваю так виразно, що я властиво натура страшно жадібна життя!

Я страшно хочу жити! Я пила би це життя!

Кожна людина повинна свою силу і красу використати.

…як страшно мусить житися при чоловіці, котрому не можна віддати ні серця, ні поважання?

Кождий час має свої рани…

Хто перший придумав поняття «щастя»? Хто видумав це блудне світло, що викликує стільки сліз, що творить мрії, котрі здійснити людська натура ще зовсім не здібна. Чи не завчасу видумали його? Його пора могла би хіба бути в «полудню» людськості. Однак їй ще далеко до полудня, тепер же — чи вона йде правою дорогою до його?

Нашому народові треба проводирів всюди і всюди!

Так боріться до чогось, робіть щось, якусь працю що сталась би світочем для других і потіхою у вашім житті, що чинила би вас твердим, могучим і гідним поваги.

Я бажала, щоб ми стали інтелігентним народом, свобідним, непоборимим в своїй моральній силі, щоб дійшли також до «полудня». Розуміється, кожна і кожна одиниця мусила би сталити свої сили, перемагати i себе, щоби розуміти життя пануюче, і бридатися прикметами невільничими.

Пощо кинула мене доля в життя, поміж ті підлі, тупі душі - ні! Поміж гієни, що не мають ні чувства, ні розуміння для шляхетніших зворушень серця!

Передусім бути собі ціллю, для власного духу працювати як бджола; збагачувати його, збільшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зріючим у тисячних красках.

В її серці заворушилася туга за життям любові.

…вони затроїли мені душу.

…настане моє полудне.

…і з цілої її істоти рветься щось на волю, але уста мов поражені…