Царівна

…вони затроїли мені душу.

…і з цілої її істоти рветься щось на волю, але уста мов поражені…

Хто перший придумав поняття «щастя»? Хто видумав це блудне світло, що викликує стільки сліз, що творить мрії, котрі здійснити людська натура ще зовсім не здібна. Чи не завчасу видумали його? Його пора могла би хіба бути в «полудню» людськості. Однак їй ще далеко до полудня, тепер же — чи вона йде правою дорогою до його?

Життя, яким вона жила досі, було якесь незріле. Було напʼятноване клеймом якоїсь недостачі й рабства і було випливом брудних обставин. Але вона знає, що можна й інакше жити; і вона має почуття, що не впаде ніколи більше духом відтепер. Той вихор, що потрясав нею так, що аж хиталася, здається їй якоюсь красою і не знищив права на якусь іншу будучність. А ту іншу будучність хоче вона собі виробити працею.

В деяких хвилях відчуваю так виразно, що я властиво натура страшно жадібна життя!

…я химерниця.

…ідіть своєю дорогою і не дбайте про загал, коли маєте на оці гарну ціль!

…настане моє полудне.

Кождий час має свої рани…

Коли живеться правдивим життям? Чи тоді, коли багато терпиться? Чи коли багато відчувається? Чи, може, тоді, коли живеться невгамовано відповідно до своїх лихих і добрих склонностей? Бо ж серце годиться так тяжко, ох, так тяжко, з розумом.

Кожна людина повинна свою силу і красу використати.

…в мене настало «полудне». Воно настане і для нашого народу, не правда ж? Я вірю в це, як вірю в силу волі, і я несказанно горда за тих, що ступили на дорогу, котра веде до сього полудня…

Я страшно хочу жити! Я пила би це життя!

Я бажала, щоб ми стали інтелігентним народом, свобідним, непоборимим в своїй моральній силі, щоб дійшли також до «полудня». Розуміється, кожна і кожна одиниця мусила би сталити свої сили, перемагати i себе, щоби розуміти життя пануюче, і бридатися прикметами невільничими.

...здавалося, що одна з її найзвучніших струн урвалася.