Царівна

...здавалося, що одна з її найзвучніших струн урвалася.

…і з цілої її істоти рветься щось на волю, але уста мов поражені…

…вони затроїли мені душу.

…ідіть своєю дорогою і не дбайте про загал, коли маєте на оці гарну ціль!

Кождий час має свої рани…

Я бажала, щоб ми стали інтелігентним народом, свобідним, непоборимим в своїй моральній силі, щоб дійшли також до «полудня». Розуміється, кожна і кожна одиниця мусила би сталити свої сили, перемагати i себе, щоби розуміти життя пануюче, і бридатися прикметами невільничими.

…як страшно мусить житися при чоловіці, котрому не можна віддати ні серця, ні поважання?

Коли живеться правдивим життям? Чи тоді, коли багато терпиться? Чи коли багато відчувається? Чи, може, тоді, коли живеться невгамовано відповідно до своїх лихих і добрих склонностей? Бо ж серце годиться так тяжко, ох, так тяжко, з розумом.

…настане моє полудне.

Життя, яким вона жила досі, було якесь незріле. Було напʼятноване клеймом якоїсь недостачі й рабства і було випливом брудних обставин. Але вона знає, що можна й інакше жити; і вона має почуття, що не впаде ніколи більше духом відтепер. Той вихор, що потрясав нею так, що аж хиталася, здається їй якоюсь красою і не знищив права на якусь іншу будучність. А ту іншу будучність хоче вона собі виробити працею.

Я страшно хочу жити! Я пила би це життя!

Передусім бути собі ціллю, для власного духу працювати як бджола; збагачувати його, збільшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зріючим у тисячних красках.

В її серці заворушилася туга за життям любові.

…я химерниця.

В деяких хвилях відчуваю так виразно, що я властиво натура страшно жадібна життя!