Царiвна

В її серці заворушилася туга за життям любові.

…в мене настало «полудне». Воно настане і для нашого народу, не правда ж? Я вірю в це, як вірю в силу волі, і я несказанно горда за тих, що ступили на дорогу, котра веде до сього полудня…

В деяких хвилях відчуваю так виразно, що я властиво натура страшно жадібна життя!

Коли живеться правдивим життям? Чи тоді, коли багато терпиться? Чи коли багато відчувається? Чи, може, тоді, коли живеться невгамовано відповідно до своїх лихих і добрих склонностей? Бо ж серце годиться так тяжко, ох, так тяжко, з розумом.

Кождий час має свої рани…

Передусім бути собі ціллю, для власного духу працювати як бджола; збагачувати його, збільшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зріючим у тисячних красках.

Пощо кинула мене доля в життя, поміж ті підлі, тупі душі - ні! Поміж гієни, що не мають ні чувства, ні розуміння для шляхетніших зворушень серця!

Я страшно хочу жити! Я пила би це життя!

Кожна людина повинна свою силу і красу використати.

…вони затроїли мені душу.

…і з цілої її істоти рветься щось на волю, але уста мов поражені…

…я химерниця.

…як страшно мусить житися при чоловіці, котрому не можна віддати ні серця, ні поважання?

Нашому народові треба проводирів всюди і всюди!

Я бажала, щоб ми стали інтелігентним народом, свобідним, непоборимим в своїй моральній силі, щоб дійшли також до «полудня». Розуміється, кожна і кожна одиниця мусила би сталити свої сили, перемагати i себе, щоби розуміти життя пануюче, і бридатися прикметами невільничими.