Царiвна

…як страшно мусить житися при чоловіці, котрому не можна віддати ні серця, ні поважання?

Кождий час має свої рани…

Я страшно хочу жити! Я пила би це життя!

Хто перший придумав поняття «щастя»? Хто видумав це блудне світло, що викликує стільки сліз, що творить мрії, котрі здійснити людська натура ще зовсім не здібна. Чи не завчасу видумали його? Його пора могла би хіба бути в «полудню» людськості. Однак їй ще далеко до полудня, тепер же — чи вона йде правою дорогою до його?

…настане моє полудне.

…і з цілої її істоти рветься щось на волю, але уста мов поражені…

…ідіть своєю дорогою і не дбайте про загал, коли маєте на оці гарну ціль!

Коли живеться правдивим життям? Чи тоді, коли багато терпиться? Чи коли багато відчувається? Чи, може, тоді, коли живеться невгамовано відповідно до своїх лихих і добрих склонностей? Бо ж серце годиться так тяжко, ох, так тяжко, з розумом.

...здавалося, що одна з її найзвучніших струн урвалася.

Передусім бути собі ціллю, для власного духу працювати як бджола; збагачувати його, збільшати, довести до того, щоб став сяючим, прегарним, хвилюючим, зріючим у тисячних красках.

Нашому народові треба проводирів всюди і всюди!

Її серце рвалося до чуття. До тонкого сердечного чуття, як до гармонійних звуків. Мріла об тім, щоб її любили не якоюсь неспокійною, пристрастною любовʼю від сьогодні до завтра, але тою незгасимою любовʼю, якою люблять лиш дуже лагідні, тонкі або дуже вірні натури.

В деяких хвилях відчуваю так виразно, що я властиво натура страшно жадібна життя!

…вони затроїли мені душу.

…в мене настало «полудне». Воно настане і для нашого народу, не правда ж? Я вірю в це, як вірю в силу волі, і я несказанно горда за тих, що ступили на дорогу, котра веде до сього полудня…