Тіні забутих предків

Весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна.

…радість ступила у його серце.

В безконечних просторах загинув час, і не знати, чи день стоїть, чи минає…

…трембітала трембіта, оповіщаючи горам і долам про смерть.

З чорного неба капали зорі, й пливла по ньому білим шумом небесна ріка.

Вже його зірка ледве тримається в небі, готова скотитися. Бо що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт…нетривке й дочасне.

…за тобою банував.

…з-за гори встає вже Бог-Сонце і вкладає свою голову в землю. Зрушились зими, збудились води, і задзвеніла земля од співу потоків.

Тут, в полонині, де небо накриває безлюдні простори, що живуть в самотині тільки для себе, вікує тиша.

…коли сонце заходить, ватаг виносить зі стаї трембіту і трубить побідно на всі пустинні гори, що день скінчився миром…

Так знайшов він у лісі те, чого шукав.

Самота, як біль зубів, почина ссать йому серце. Щось велике, вороже душить його, ся затверділа тиша, байдужий спокій, сей сон небуття.

В його давній і безпричинний смуток влилась нова течійка.