Тiнi забутих предкiв

Так знайшов він у лісі те, чого шукав.

…з-за гори встає вже Бог-Сонце і вкладає свою голову в землю. Зрушились зими, збудились води, і задзвеніла земля од співу потоків.

…радість ступила у його серце.

…трембітала трембіта, оповіщаючи горам і долам про смерть.

З чорного неба капали зорі, й пливла по ньому білим шумом небесна ріка.

Тут, в полонині, де небо накриває безлюдні простори, що живуть в самотині тільки для себе, вікує тиша.

…коли сонце заходить, ватаг виносить зі стаї трембіту і трубить побідно на всі пустинні гори, що день скінчився миром…

Самота, як біль зубів, почина ссать йому серце. Щось велике, вороже душить його, ся затверділа тиша, байдужий спокій, сей сон небуття.

В його давній і безпричинний смуток влилась нова течійка.

В безконечних просторах загинув час, і не знати, чи день стоїть, чи минає…

…за тобою банував.

Весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна.

Вже його зірка ледве тримається в небі, готова скотитися. Бо що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт…нетривке й дочасне.