Над Чорним морем

Наш український націоналізм — то свобода, прогрес, гуманність: це націоналізм новий, а не старий; він виступає з великою толерантністю до інших народів та усякої віри, стає за маси, за народ.

Він почував, що її голос злився з його голосом, що в її душі задзвеніла та сама нотка, яка дзвеніла й у його поетично направленій душі.

Без загонистих людей, без ідеалістів не було б руху в житті історичнім. Стояло б болото й застоялось би, і в йому розплодились би жаби, та пуголовки, та усякі гади, а чаплі та бусли дибали б собі спокійненько та хапали б їх для своєї поживи. Історія й людське життя часом вимагають людських жертв.

Я почував серцем, що хочу любити.

Добре жити для себе, але сто раз вище й краще жити ще й для других людей, нести між люде добро, розсипати гуманні ідеї, дбати про людський добробут, жити для високих ідей і вмерти за їх.

…найвище щастя на землі можна знайти в душі, котра симпатизує нам, нашим думам, нашим ідеям; симпатія краситься коханням.

Десь узялась якась нікчемна матеріальна любов…Ні, не нікчемна, а велика, непереможна сила, котрій народи ставили вівтарі, приносили жертви, курили фіміам, котру люде вознесли на небо, як богиню краси та кохання. Вона давала силу геніям, високо піднімала сила їх…То радість життя, найбільше щастя в життю, для котрого люде гинули, проливали кров і свою, й чужу…

Часом себе пізнавати буває трудніше, ніж інших. Не раз своя душа, своє серце буває часом загадкою для самого себе.

Людина без національності, як дерево без коріння: воно зачучверіє й всохне.

Ви не дивіться, що я дівчина. Не думайте, що ми усі думаємо тільки про бали та убори. І нам би хотілось жити розумним людським життям, витворити собі ідеали. І моя душа бажає ідеалу. І мені бажається суспільної діяльності, щоб і я поклала свою лепту на користь людям.

Люблю життя, люблю рух, люблю заглядати вперед, чогось кращого жду, жду з нетерплячкою.

Можна усе брати серйозно, можна й над усім глузувати, — як хто собі схоче. Можна самі серйозні ідеї зробити смішними, але це не буде велика честь для людського розуму.

І небо, й земля, і вода неначе вбрались в найдорожчі прикраси й ждуть, стрічають царя неба й землі - ясне сонце.

Чи може ж хто сказати, що вже має ясні погляди на усе життя? Питання наступають на людину, як осінні чорні хмари. І небо ставить питання, і земля, і люде, і народ, і наука, і політика, і економія. Питання, як тіні в Дантовому пеклі, кругом обступають нас. Їх десятки, сотні. І хто розжене оті хмари? Хто може сказати, що він одгадав ті питання, які нам завдає наука, завдає людське життя?

…ми стоїмо за культуру, бо тільки своя література може дати культуру!