Над Чорним морем

…любов - найвища поезія, світ для серця, сонце в нашому хмарному буденному життю.

Я почував серцем, що хочу любити.

…найвище щастя на землі можна знайти в душі, котра симпатизує нам, нашим думам, нашим ідеям; симпатія краситься коханням.

Добре жити для себе, але сто раз вище й краще жити ще й для других людей, нести між люде добро, розсипати гуманні ідеї, дбати про людський добробут, жити для високих ідей і вмерти за їх.

Наш український націоналізм — то свобода, прогрес, гуманність: це націоналізм новий, а не старий; він виступає з великою толерантністю до інших народів та усякої віри, стає за маси, за народ.

І хотілося мені, щоб і моя душа колись стала ясною зорею, й світила на землю, й веселила людські очі…

Чи може ж хто сказати, що вже має ясні погляди на усе життя? Питання наступають на людину, як осінні чорні хмари. І небо ставить питання, і земля, і люде, і народ, і наука, і політика, і економія. Питання, як тіні в Дантовому пеклі, кругом обступають нас. Їх десятки, сотні. І хто розжене оті хмари? Хто може сказати, що він одгадав ті питання, які нам завдає наука, завдає людське життя?

Я знайшов свою Феваїду, свою Америку — то мій рідний край. Україна й народ. Нам одмежовано клапоть рідної ниви. І будемо працювати на їй і для неї. Що ми доброго зробимо для неї, то зробимо й для людськості, бо ми частка людськості.

Я почував серцем, що хочу любити.

В кожній людині, одколи світ животіє, сидить трохи чорта, трохи й Бога, або в декого й багато Бога; і той Бог вижене колись чорта та й прожене його на очерета та болота.

Якби мені сказала та біла лелія, що росте в саду: «Не любитиму», — я б пойняла їй віри. А ти жива квітка: в тебе є серце…

Людина без національності, як дерево без коріння: воно зачучверіє й всохне.

…література - це сила.

…ми стоїмо за культуру, бо тільки своя література може дати культуру!

Женщини повинні мати стільки права на свободу, як і чоловіки. Женщина до цього часу була рабинею запертою, трохи не закутаною в покрівці так, як оця мебіль в гостинній.