cover

Депеш Мод. Сергій Жадан. Сергій Жадан

Сергій Жадан

2014 · 234 pp. · Українська
Автор Сергій Жадан
Видавництво Фоліо
Перекладачі
Категорії: Українська література, Сучасна проза, Класика, Проза
ISBN 9789660340350
Рік видання 2014
Мова Українська
Кількість сторінок 234
Вікова категорія 16+
2 Користувачів прочитали
0 Користувачів планують прочитати
2 Оцінок
1 Відгуків написано

Ціни в магазинах

Інформація від магазинів-партнерів

2 пропозиції
MEGOGO BOOKS
MEGOGO BOOKS Ціна іншого видання
В наявності Оновлено 22 години тому
350,00 ₴
До магазину
LITLY: -100 грн на замовлення — діє на книги всіх видавництв за умови, що мінімальна сума кошика становить 800 грн.
Сенс
Сенс Ціна іншого видання
В наявності Оновлено 4 години тому
350,00 ₴
До магазину

Litly не продає книги і не є продавцем, посередником чи агентом у їх продажу. Ми лише показуємо довідкову інформацію про ціни та наявність, яку надають самі магазини. Ця інформація не є публічною офертою.

Актуальні ціна, наявність, умови та остаточна вартість замовлення (разом із доставкою) визначаються на сторінці відповідного магазину. Оформлення, оплату, доставку, повернення та обробку персональних даних здійснює магазин на власних умовах. Litly не є стороною договору між покупцем і магазином та не відповідає за якість товару, виконання замовлення, точність і своєчасність оновлення даних магазинів. Перед покупкою перевіряйте дані на сайті магазину. Посилання на магазини можуть бути партнерськими.

Цитати

Вхід

Ще немає цитат. Ваша цитата може стати першою.

Відгуки

Вхід
Marmosik

Marmosik

9 місяців тому

Так склалося, що цю книжку я читала після Патті Сміт — «Просто діти». Там епоха 60–70-х, тут — 90-ті.
90-ті моїх рідних.

Жадан на чотири роки старший за мене. Тому багато з того, що він описує, я бачила, але не була безпосередньою учасницею. Коли йому було 19, мені майже 15. Плюс я була «правильною» дівчинкою — хоча яка там правильна. Просто друзі в мене були нормальні. І батьки хороші. Я не була з батьками в контрах. Я точно знала, що не буду пробувати наркотики, бо дуже боялася залежності. Випити могла, але якось пронесло.

Depeche Mode тоді не слухала. Мені більше згадуються La Bouche, Dr. Alban, Queen і, звісно, «Кіно» та ДДТ.
Коли почала зустрічатися з майбутнім чоловіком, познайомилася з Roxette (я колись мріяла подарувати чоловікові квиток на їхній концерт, але, на жаль, ще одна мрія так і залишиться мрією. Марі вже немає).

Про що ця книжка? Це замальовка з життя дев’ятнадцятирічних оболтусів, які не знають, у який бік рухатися. Союзу більше немає, Україну розкрадають і дерибанять ті, хто сьогодні називає себе політичною елітою та олігархами. Перестрілки, рекет, спалені кіоски. Бриті хлопці в чорних джипах і малинових піджаках. Заводи сиплються, «Червоний екскаватор» робить візки та бетономішалки. Пізніше, на початку 2000-х, вони остаточно впадуть, і багато цехів перетворяться на супермаркети. А тоді, у 93-му, ще котилися по інерції, і директори продавали майно, нищили підприємства.

Куди було подітися молоді? Та нікуди. І так само, як у 60-х і 70-х, вони пили й курили травку. Намагалися вигадати, де заробити бабла і в кого зависнути на хаті.

Нас називали втраченим поколінням. Але ж комусь вдалося навіть досягти вершин. Президент України теж із того покоління, як і багато керівників підприємств і фірм.
Ось ми й виросли. Покоління Depeche Mode тепер рулить.