cover

Собор

Олесь Гончар

2018 · 296 pp. · Українська
Автор Олесь Гончар
Видавництво Апріорі
Перекладачі
Категорії: Класика, Проза
ISBN 9786176294375
Рік видання 2018
Мова Українська
Кількість сторінок 296
Вікова категорія 15+
0 Користувачів прочитали
0 Користувачів планують прочитати
3 Оцінок
0 Відгуків написано

Роман Олеся Гончара «Собор» — це знаковий твір української літератури, який займає особливе місце у творчості автора та в історії вітчизняної прози. Вперше опублікований наприкінці шістдесятих років, цей роман викликав справжній резонанс у суспільстві. Він став не просто літературною подією, а потужним голосом, що закликав до духовного відродження та національної свідомості. Твір змусив читачів замислитися над важливими питаннями ідентичності, пам'яті та морального вибору.

У центрі сюжету — глибокі філософські роздуми про долю людини та її зв'язок із рідною землею, історією та духовними цінностями. Автор майстерно піднімає теми протистояння особистості та системи, осуджуючи безпам'ятство, кар’єризм і знецінення вічних істин. «Собор» — це не лише про архітектуру чи релігію, це метафора духовного будівництва людської душі та цілості нації. Роман відкидає вузькі догматичні рамки, пропонуючи замість них загальнолюдські гуманістичні цінності, які є фундаментом будь-якої цивілізації.

Ця книга пропонує читачеві зануритися у світ складних моральних дилем. Вона вчить, що без внутрішньої соборності — єдності духу та відповідальності перед минулим і майбутнім — неможливо побудувати справжнє життя. Це глибока, інтелектуальна проза для тих, хто шукає відповіді на вічні питання про сенс існування, національну гідність та духовне очищення. Твір залишається актуальним і сьогодні, слугуючи нагадуванням про те, що людина має берегти свої коріння та внутрішній світ від руйнування.

Цитати

Вхід
  • Треба не смерті боятися, а відцвісти свої весни пустоцвітом.

     
  • Що ж воно таке — справжнє почуття, оте, що в піснях його названо коханням? Спорідненість душ? Близькість, в якій раптом починаєш почувати свою людську повноцінність? Чи вибух взаємної ніжності, що, як джерело оте, несподівано відкрившись, ударить з глибини, явориться на сонці, клекоче, кипить нездоланно...

     
  • Ми сини такого народу, що протаранював старий рабський світ бронепоїздами своєї ненависті. Матері у спадок нам передають не чваньковитість, не пиху та захланність, а почуття честі, гідності й волелюбства – це ж чогось варто!

     
  • Чи не більше мусить лякати живучого те, що проіснувати він може марно, безцільно, пройти дорогу життя людиною- авоською, відцвісти свої весни пустоцвітом? Так у чому все-таки він, «конечний зміст всієї мудрості земної?». Як бути справжнім? Як досконалитись? Як маєш повестись, щоб відчути себе перед лицем всесвіту справді вінцем природи?

     
  • Каліка той, хто не здатен Предківщиною дорожити. Людині дано пам’ять, що сягає у віки, тому вона й людина...

     
  • Собори душ своїх бережіть...

     
  • Навряд чи взагалі є щось гідніше, як вдосконалювати свій дух, увічнювати себе в творіннях своїх і дарувати їх нащадкам.

     
  • Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе — хто іскрить!

     
  • А він не зірку — сонце їй подарував! Сонце своєї довіри, любові й чистоти.

     

Відгуки

Вхід

Ще немає відгуків. Ваш відгук може бути першим.