Записки кирпатого Мефістофеля

…ми входимо у світ обновлені, злиті в одному. Тепер ми муж і жона.

Важна суть, а не форма. Суть же - це співаючі сили, танцююча кров, жадоба за пануванням над усім світом, одважність, нахабність, безмежність юнацтва. А форма все, що хоч: вірші, революція, кохання, верстат.

Краще знати найстрашніше, ніж не знати нічого і все підозрівати.

...як мало людині треба, аби вона була щаслива!

А що таке «чесність», «нечесність»? Плід людської глупоти, лицемірства й поганого соціяльного ладу…

Кожний любить свою молодість, кожний з солодким болем скидає з неї все, що було колись брудного, і лишає собі тільки саме радісне, зворушливе.

…як дивно, я люблю світ, я люблю людей так, як ніколи не любила. Від чого ця жалість у мене, і зворушення, і така хороша печаль? Я вже не боюсь загубити тебе, бо це ж неможливо, правда? Ми так вросли одно в одного, що я вже не розумію слова «загубити». Кого загубить? Себе?

Сімʼю не можна зруйнувати збоку. Вона завсігди розпадається зсередини.

Революціонери завсігди були, є й будуть. Кожна молода, здорова й жива людина є революціонер.

Мені приємно заманути чоловіка на саму гору й зіпхнути його вниз. І той момент, коли в очах, поширених надією й захватом, блискає жах - є найкращий.

Моральність - це рожевий пудер на законах природи.

Треба творити шлюб, Ганно Пилипівно. От у чім вся причина. Творити свою любов. Закоханість не є любов. Любиш те, що знаєш, чого прагнеш, про що мрієш. А любов приходить тоді, як одходить закоханість. І приходить не сама, а з нами, з нашим хотінням, волею, упертістю, гордістю. От ви закохані в кого-небудь. Вас тягне до тої людини, ваше тіло співзвучне з нею. Хіба це є підстава для шлюбу, для народження нових людей? Ні, ви пізнайте людину в цім тілі, полюбіть її! Пізнайте у дрібничках, у звичках, у найменших і найбільших проявах її, сплетіть себе з нею неподільно. І тільки тоді, як це буде, ви матимете маленьке право сказати, що ви дещо зробили для утворення шлюбу, справжнього, гідного теперішньої людини.

…я думаю про те, що я страшенно самотній. Самотній же тому, що нікого не люблю. Найпевніша ознака самотніх та, що вони нічого й нікого не люблять.

Невідомо чого, мені стає сумно. Я дивуюсь: звідки йде цей сум? Через що? Де є той резервуар, з якого витікають чуття, і хто стоїть у їх границь? В кожнім разі, не завсігди свідомість.

…коли чесна женщина не любить, то життя з нею в тисячу раз важче, ніж з дурною й підлою.