Сад Гетсиманський

Але світ злостивих все-таки безсилий проти світу ясних серцем і гордих.

Не важно, що ти робив учора, важно, що ти міг робити завтра. Не важно, чи правдою є вся та брехня, яку слідчий змушує тебе говорити, а важний факт, що ти таки не любиш совєтської влади, а значить- ти небезпечний, а тому тебе треба зліквідувати. Мета ж виправдовує всі засоби.

Він відчував, що саме тут може бути нанесена йому найтяжча поразка, яка може зломити його волю, — це замах на його віру в те, що найбільше цінив усе своє життя і за що тримався душею, як за рятівниче коло. Віру в людей, і не взагалі в людей, а віру в своїх братів.

Така вже людська вдача: кожен, хто впав, хоче бачити втіху для себе в падінні іншого, бо бути в падінні самотнім - то нестерпно.

Всі дороги сходимі, й всі могили зчислимі, і кожна ніч — навіть полярна ніч! — кінчається ранком.

Людина - це найвеличніша з усіх істот. Людина - найнещасніша з усіх істот. Людина - найпідліша з усіх істот. Як тяжко з цих трьох рубрик вибирати першу для доведення прикладом.

“Там" якщо й звільняють, то хіба тільки в землю.

Ні, це не просто життя, а це велике змагання. Це життя людей, що з усієї сили намагаються утриматися на Богом призначеному їм рівні, що на такій маленькій і тісній території, в такому бруді, при такому страшному процесі знеосіблення й нівеляції промудряються жити, як люди. Так, ніби вони складають іспит в своїй масі, до якої межі простягається сфера людської життєздатності, яку напругу може витримати людська душа, доки не зірветься в прірву божевілля. Це великий іспит.

Він уже вловив основну тенденцію цієї модерної інквізиції - це обернути людину в ганчірку, тварину, в безвольного пса, що скавулить і плазує, готовий лизати що завгодно, від чобіт починаючи. Обернути її в ганебну моральну руїну, розчавити й знищити те, що називається людською душею... А тоді вже викинути її на фізичний смітник.

Цього всього не можна б витерпіти, і люди ці всі давно були б по божевільнях, коли б не одна людська риса, і не взагалі «людська», а риса совєтської людини, яка давно навчилася до всього ставитися з глумом, з презирливою іронією, з насмішкою.

Найдорожчий скарб, що людина має, – це віра в себе і в собі подібних.

Утративши все, людина лишала собі сміх. І взяла той сміх за прапор. І з тим сміхом отак от гола сидить під шибеницею і з тієї шибениці глузує.

Що ж до методів, то виходило, що тут, як ніде, з найбільше оголеним цинізмом і брутальною послідовністю застосовано гасло «Мета виправдовує всі засоби», а діалектичну істину «Буття визначає свідомість» змодернізоваво й пристосовано до філософії, світогляду та моралі сучасних інквізиторів, і тепер вона звучить— «Биття визначає зізнання». Аж цю підміну однієї діалектичної істини такою ж другою діалектичною істиною зроблено по-російськи, і в цій мові воно звучить ідеально опукло й красномовно: Було — «Битіє опредєляєт сознаніє», а стало — «Бітіє опредєляєт сознаніє».

Людській душі і в карцері добре. Бо можна її відібрати від світу, але не можна відібрати світу від неї. Поки вона жива.

Ліпше умерти раз, умерти гордо, з незломаною душею, аніж повзати на колінях і вмерти двічі - морально й фізично. Але в першім варіанті ще є шанс взагалі не вмерти.