Доця

Marmosik

2 тижні тому

0

Нарешті мені вдалося прочитати. хоча ні послухати цю книгу. І я навіть задоволена що саме слухала її, а не читала. бо озвучила цей роман незрівнянна Римма Зюбіна. Перед сном вирішила послухати трохи. україські аудіокниги не так часто зустрічала раніше, тому було цікаво, .... й незгледілась як мій блютузнавушник попросився на підзарядку, а до кінця залишалося декілька глав. Які дослухала вже зранку.

Це так би була передмова. Чи то так начитала пані Римма, чи то вона так легко й красиво написана. Але я з героями переживала кожну подію, кожну трагедію. Й через 7 років війни про неї вже не мало написано, але вона все не закінчується. (переношу відгук з іншої платформи і у 2021 році навіть уявити було ажко що через рік почнеться повномасштабне вторгнення і ось уже 4 роки ми живемо в кривавому кошмарі). Кинуті домівки, тварини, скарб.... Бо це ж не надовго, це не може бути правдою. Ми ж начебто братні народи, хоча які братні.... Хоча на початку. а й не тільки на початку, да і будь-якій війні так найбільшої шкоди заподіюють не вороги, а так би названі колишні сусіди, заздрісники, маргинали суспільства. Ті хто писав наклепи. розкрадав покинуті хати, ті хто гвалтував дівчат. хто нарешті зміг поквитатись з одноклассником який 15 років назад відбив дівчину. Братній народ прислав також маргиналів. Які розпродували майно зі збитого Боїнгу, які віджимали вподобані автівки, квартири. Або чеченців, гарячу кров яких треба було спрямувати на зовнішнього ворога.

А героїня молоде дівча, яке створювало вітражі зі скла й металу стало одним з перших волонтерів, привозила їжу, воду, потім стала доставати обмундирування, броники, та навіть карти були потрібні силам АТО. Бо наші зажерле військове керівництво було не спроможне переварити й дати відповідну відповідь загарбникам.
Чи можно було передбачити такий крок. Можна. Я була у Криму у 2013 році, й чула розмови кримчан, маю надію що у тої жіночки з якою я тоді вела бесіду все "добре" й вона нарешті живе з "царем" в ж...

Кінець у книги не міг бути хеппі ендом. Я дуже добре пам'ятаю кривавий лютий, розпачливий й безпорадний березень, Славенськ (а не Слов'янськ як його тепер називають, за радянських часів був Славенськ, є серед знайомих хто там народився) квітневий. Травень-червень були тягучими й з німим питанням у всіх. коли вже закінчиться цей театр. А потім прийшлов липень - збиті літаки, закриті аеопрорти, захвачені території, ешелони з майном заводів що йшли на схід. І всім ставало зрозуміло що це не закінчиться через тиждень і через місяць, але ніхто не очікував що це затягненться на роки.

Нам на "материку" важко з цим жити й впоратися, а як тим хто вже 7 років знаходиться в підвішенному стані, хто не знаєкому він потрібен й чи потрібен.

Так у книзі не повний хеппі єнд. Але поки залишаються такі герої як наша головна героїня, дівчата й хлопці, що були поряд з нею й ті що залишилися, надія на перемогу світла над темрявою є.