cover

Кнайпи Львова

Винничук Юрій

2024 · 352 pp. · Українська
1 Користувачів прочитали
0 Користувачів планують прочитати
1 Оцінок
1 Відгуків написано

«Кнайпи Львова» — це захопливе занурення у неповторний світ старовинних львівських кав'ярень, ресторанів та готелів. Це нове, суттєво доповнене та вишукано ілюстроване видання від провідного українського письменника Юрія Винничука відкриває перед читачем сторінки історії, де життя вирує у найнесподіваніших проявах. Саме в затишних куточках кнайп народжувалися геніальні ідеї, вирішувалися долі та важливі справи, а також поширювалися найгучніші плітки та сенсації.

Дійовими особами книги стають люди різних професій та статусів: політики, військові, вчені, громадські діячі, митці, письменники та драматурги. Кожен з них приносить у ці заклади свою історію, створюючи неповторну атмосферу міста. Місцеві завсідники — від серйозних діячів до колоритних батярів — надихають одне одного на творчі чи сміливі життєві вчинки.

Ця книга поєднує в собі реальні історичні факти та легенди, створюючи цілісну картину минулого Львова. Легкий стиль викладу, пронизаний тонким гумором, робить читання приємним та захопливим. Вишукане оформлення з ілюстраціями Марії Білінської додає виданню особливого шарму, перетворюючи його на справжню перлину для любителів історії та краєзнавства. Це не просто розповідь про заклади, а жива історія міста через його традиції та характер.

Цитати

Вхід

Ще немає цитат. Ваша цитата може стати першою.

Відгуки

Вхід
Marmosik

Marmosik

8 місяців тому

Ідеальне місце для читання книги — невелика кнайпа в старій частині міста. Філіжанка кави, тістечка, шоколад та інші смаколики.
Розгорнуті карти старого і нового Львова, деталі вулиць, вуличні музиканти.
І ось піднімаєш очі — і вже опиняєшся в австрійському Львові: променад паличок біля оперного театру, сміх, усмішки, квіти. Наступний погляд — і вже Личаківка: батяри, флячки, пиво, драки.
Далі — картина з письменниками, українцями та русинами: сперечаються, п’ють, доводять щось один одному. Наша втраченна інтелігенція.
А потім 1940 рік: радянська влада, перший прихід. Дефіцит, націоналізація, заслання, арешти кондитерів і фабрикантів.
Не розумію, чому все треба було руйнувати, усіх садити… І чого добилися? Чого???
«Весь світ до фундаменту ми зруйнуємо, щоб побудувати що…» А нічого. Просто зруйнувати, всіх опустити до свого рівня, загнати в нужду. Я плакала, коли спадкоємець цукеркової фабрики помер у таборах, коли арештовували письменників.
Потім прийшли німці, потім інші «аренюсти».
А Львів початку століття співав, танцював, спілкувався: кава й газета, стопка і шкварки, танці під акомпанемент, вагони-ресторани, безкоштовні обіди або за невелику ціну. Кафе базарів, студентів, ресторації для ділових людей, корчма єврея-орендаря. Бруд і блиск, різні напої та їжа.
Це не просто прогулянка по адресах локацій — це цілий пласт культури.
Я скучила за Львовом.
Коли закінчиться війна, я приїду й познайомлю тебе, місто, зі своєю донькою. Ми пройдемося всіма «цукерками», спробуємо всі тістечка й обов’язково яблуко в цукровій сітці.