Історія втраченої дитини. Книга 4

Marmosik

4 місяці тому

0

Дивовижно, але факт: я у повному захваті від цієї тетралогії. Навіть не знаю, чим саме вона мене так зачепила, адже однозначно позитивних чи негативних героїв тут немає. Великим плюсом особисто для мене стало те, що авторка розповідає не лише про людей і їхні долі, а й про саму Італію.

Головні героїні народилися у 1944 році. Ми знайомимося з ними, коли їм по шість років, а закінчується історія вже у нашому столітті. Тож протягом чотирьох книг авторка дуже переконливо показує історичні зміни й політичну ситуацію в країні. Для мене стало відкриттям, що фашистські погляди та їхні прихильники мали вплив на Італію ще й у 70-х роках. Країну роздирали комуністи, соціалісти, фашисти, аристократія, інтелігенція, камористи (як я зрозуміла, те, що ми називаємо мафією).

На прикладі одного кварталу Неаполя, де народилися наші героїні, авторка показала шістдесят років історії країни та змін у ній. Це і стосунки між багатими та бідними, і нищівне ставлення до жінок, до освіти загалом і, зокрема, до розумних жінок.

Лише за це я могла б пробачити авторці дуже багато, але й історії кожного персонажа, який з’являється на сторінках, — живі й цікаві. Ми бачимо мешканців кварталу, коли вони ще ходять до початкової школи, потім — до середньої і далі. Як вони дорослішають, як змінюються їхні погляди. Їхні перші закоханості, весілля, народження дітей. Як хтось багатіє, наживаючись на нещастях інших. Як хтось підіймається, а потім стрімко летить униз.

Я жахливо не люблю відкритих фіналів, відсутності крапок у загадках, що з’являються на сторінках, і сюжетних ліній, які йдуть у нікуди. Але тут усе це виглядає гармонійно й робить книгу живою, реалістичною. Адже в житті кожної людини є таємниці, на які вона так і не знайшла відповідей. Є люди, сліди яких губляться назавжди. Ми так і не дізнаємося, хто був винен у деяких убивствах кварталу.

На сторінках книги ми знайомимося не лише з тими, хто безпосередньо пов’язаний із кварталом, а й із прошарком інтелігенції — вчителями школи, ліцею, вищої реальної школи, видавцями. З їхнім місцем і ставленням у тогочасній Італії.

Що ж до стосунків між подругами та їхніх життів. Кожна прагнула бути щасливою, і, як багато наших дівчат, вони бачили для цього два шляхи — знайти багатого чоловіка або якось заробити гроші самій.

Так сталося, що одна з них змогла здобути вищу освіту. Хоча мені іноді здавалося, що якби рішення ухвалювала вона сама, а не викладачі штовхали її вперед, усе могло б скластися інакше. Бо там, де вона діяла самостійно, було багато дурниць і емоцій. Хоча, з іншого боку, це теж її досвід, який вона зуміла використати, пишучи книги.

Друга вирішила вийти заміж, але не врахувала, що чоловіки є чоловіками: як би вони не вдавали, що готові на все заради нас, власні інтереси завжди ставлять вище за інтереси дружини. У Ліли емоції, а можливо, її внутрішній світ або щось приховане від сторонніх очей, робили ці життєві «гойдалки» прийнятними. З таким нестандартним мисленням і розумом вона могла б досягти багато чого, але зрештою все її життя й прагнення звелися до дрібномістечкової боротьби кварталу, яка не зробила її щасливою, а залишила лише борозни горя й розчарування.

Можна дуже багато писати про братів Солара, про Ніно Сораторі, Паскуале, Кармен, Енцо, Аду, Альфонсо, Пінуччо, Ріно, П’єтро, дітей Лену.

Думок у мене безліч. Книга змусила замислитися і про власних подруг, і про сестру. Про змагання, які ми влаштовували у школі, і про те, як часто тепер спостерігаємо за кимось і дивуємося його досягненням або, навпаки, падінню.

Книга однозначно стала одним із головних відкриттів року.