Правила будинку сидру
Джон Ірвінг
| Автор | Джон Ірвінг |
|---|---|
| Видавництво | Ранок |
| Перекладач | Тільна Ольга |
| Категорії: | Зарубіжна література, Вестерн, Сучасна проза, Історична проза, Воєнна проза, Пригоди, Класика, Проза, Романтика |
| ISBN | 9786175220658 |
| Рік видання | 2022 |
| Мова | Українська |
| Кількість сторінок | 640 |
| Вікова категорія | 12+ |
-
Правила будинку сидру
9786175220665
2022
«Правила будинку сидру» — це глибокий, багатоплановий та емоційно насичений роман від одного з найвидатніших майстрів сучасної американської літератури, Джона Ірвінга. Дія твору розгортається в атмосферному притулку для дітей-сиріт, що розташоване на узбережжі штату Мен. Це місце стає ареною для складних життєвих випробувань, де герої змушені шукати свій шлях між суворими законами та внутрішньою свободою.
Головна тема роману — це протистояння між усталеними правилами, які диктує суспільство, та особистою гідністю людини. Чи варто дотримуватися правил, якщо вони несправедливі? Чи можливо створити нові, більш гуманні закони власноруч? Автор майстерно досліджує ці питання через долі персонажів, зокрема сироти Гомера Криниці та очільника притулку Вілбура Модрини. Ці герої, справжні «порушники правил», стають символами боротьби за власну долю та право на справжнє життя.
Твір охоплює широкий спектр складних тем: від війни, зради та питань існування душі до проблем насильства, смерті та права на власний вчинок. Попри трагізм деяких подій, історія місцями наповнена жартівливими моментами, що робить її живою та справжньою. Джон Ірвінг уникає прямого моралізаторства, дозволяючи читачеві самому відчути вагу кожного вибору героїв.
Цікаво, що роман отримав широке визнання не лише в літературних колах, а й у кінематографі. У 1999 році історія була екранізована режисером Лассе Халльстрьомом, а сам Джон Ірвінг був удостоєний премії «Оскар» за сценарій до цієї драматичної стрічки. Це книга про пошук себе, про складний шлях дорослішання та незламність людського духу.
Відгуки
ВхідMarmosik
8 місяців тому
До цього роману я йшла дуже довго.
Спершу мене зацікавила назва «Правило виноробів» — черговий недолугий переклад когось із редакторів, які, схоже, книжку не читали. Потім мені порадили інший роман Ірвінга — і він мене не вразив. Та й обсяг цієї книжки, чесно кажучи, лякав.
Але тепер я точно знаю: добре, що я не прочитала цей роман десять років тому. Сьогодні, маючи інший читацький досвід і за плечима багато справді сильної літератури, я можу оцінити його по-справжньому.
Знаючи автора, я найбільше боялася сумного фіналу — особливо переживала за Анджелу, а надто в момент, коли Рос приїхав із донькою. Але тут Ірвінг, на щастя, змилувався наді мною.
Усі інші герої… мабуть, усе з ними склалося так, як і мало скластися. Зверніть увагу, наскільки люди того часу були віддані своїй справі. Доктора Кедра я до цього переліку не зараховую — в нього своя окрема історія. А от сестри й місис Гроган… Так, часи були важкі: одна — негарна, інша — закохана, але жодна з них навіть не намагалася щось змінити у власному житті. Для них увесь світ — це притулок у Святої Хмари, і нічого більше.
Водночас автор піднімає в романі безліч тем, які зрештою зводяться до правил:
правила для багатих і бідних,
правила для жінок і чоловіків,
правила для білих і кольорових,
правила для бажаних дітей і сиріт,
правила, які визначають, хто має право обирати й вирішувати власну долю.
Ми всі порушуємо правила. І якщо хтось скаже, що це не так — я не повірю. Ми переходили дорогу в недозволеному місці, викидали сміття абияк — було ж? Тому одні правила для нас пишуть, а інші ми створюємо самі. І виконуємо їх у міру власної відповідальності — перед собою, близькими, коханими, суспільством і Богом.
Засуджувати когось у цій книжці складно: кожен робив свій вибір настільки, наскільки вистачало сил. Хоча батькові Кенді та Олів, мабуть, усе ж варто було зізнатися. Можливо, це допомогло б знайти інше рішення. Хоча перекладання відповідальності на інших — теж не вихід.
Не знаю, з якого року в США дозволили аборти, але думаю, Гомеру — він же Фаззі — залишалося чекати недовго. Найбільш неоднозначний персонаж для мене — Мелоні. Дуже хочеться вірити, що хоча б іноді вона була щасливою.
Воллі й Кенді. Кенді й Воллі. Те, що Фаззі Бук узявся до роботи й перестав щодня миготіти в них перед очима, по суті нічого не змінило.
Іноді вчинки молодості рятують нас у майбутньому, а іноді приводять до смутку й болю — бо ми не знаємо ані вищих задумів, ані наслідків власного вибору. Але краще жити й насолоджуватися кожною миттю, а вже нащадки нехай вирішують, чи були наші дії богоугодними.
І ще одне: ні Воллі, ні Кенді, ні Гомер не стали злими й озлобленими. Вони все прийняли й продовжили жити — з надією, що майбутнє все ж принесе радість і відповіді.
Книжку читала іншою мовою, рецензія була написана теж іншою, зробила переклад для цього сайту. Тому прізвища можуть не співпадати, за що приношу вибачення зразу.
