З якої книги почати Фредріка Бакмана: путівник для першого знайомства
Шведський письменник Фредрік Бакман став відомим завдяки дебютному роману про буркотливого вдівця, і відтоді його книжки регулярно потрапляють до списків найпопулярніших романів у різних країнах. Українською перекладено більшість його прози, тому питання, з якої книги почати Фредріка Бакмана, має кілька правильних відповідей. Тексти автора об'єднує впізнавана інтонація, але настрій у них різний: від комедії з легким смутком до важкої драми про насильство й відповідальність. Нижче зібрано основні точки входу з поясненням тону, темпу й тем кожної книги.
Чим особливі книги Фредріка Бакмана
Бакман пише про звичайних людей, яких оточення вважає дивакуватими, незручними або просто непомітними. Його персонажі часто живуть за жорсткими правилами, ховають горе за роздратуванням і не вміють говорити про почуття. Сюжет зазвичай будується довкола моменту, коли в це замкнене життя вриваються інші люди: сусіди, діти, випадкові знайомі. Друга помітна риса стосується манери оповіді. Автор охоче звертається до читача через голос оповідача, який коментує події, робить узагальнення і поєднує гумор зі смутком в одному абзаці. Розділи зазвичай короткі, а речення ритмічні, тому книги читаються швидко навіть тоді, коли тема важка. Частина читачів цінує саме цю інтонацію, інші вважають її надто сентиментальною, і перша книга допомагає зрозуміти, до якої групи належить конкретний читач. Третя постійна тема - спільнота. У Бакмана майже немає історій про самотнього героя, який долає все сам. Навіть найзамкненіші персонажі зрештою опиняються частиною будинку, двору чи маленького міста, і саме ці зв'язки рухають сюжет.
Тепла й дотепна історія: «Чоловік на ім'я Уве» та «Тривожні люди»
Найчастіше першою книгою Бакмана стає «Чоловік на ім'я Уве», і для цього є підстави. Це дебют автора, який вийшов 2012 року і згодом був двічі екранізований: у Швеції, а потім у США під назвою «Чоловік на ім'я Отто». Головний герой - літній вдівець, який живе за суворим розпорядком, стежить за порядком у житловому кварталі й не терпить порушень. Його звичний світ ламається, коли по сусідству оселяється молода родина. Роман поєднує комічні сцени побутових сутичок із темою втрати, і саме таке поєднання стане зразком для багатьох наступних книг автора. Тим, хто вже бачив екранізацію «Уве», роман однаково варто прочитати. Книга побудована на чергуванні теперішнього часу та спогадів героя, і саме ці спогади пояснюють, чому він став таким, яким його бачать сусіди. Роман дає змогу простежити цю лінію докладніше, ніж це можливо в межах фільму. «Тривожні люди» підійдуть тим, хто хоче більше гумору і детективної інтриги. Невдалий грабіжник банку, тікаючи, потрапляє на перегляд квартири й несподівано бере в заручники групу випадкових людей. Історія розгортається одночасно в цій квартирі та на допитах у поліції, а кожен заручник має власний прихований тягар. Роман легший за тоном, ніж «Уве», і добре працює для читачів, які люблять ансамблеві історії з багатьма голосами. Обидві книги самостійні, не потребують знання інших творів автора й дають чітке уявлення про його стиль. Якщо після першої з них інтонація Бакмана здається близькою, далі можна сміливо переходити до решти його прози.
Сімейна історія з елементами казки: «Моя бабуся просить їй вибачити» і «Брітт-Марі була тут»
«Моя бабуся просить їй вибачити» розповідає про майже восьмирічну дівчинку Ельзу та її ексцентричну бабусю, найближчу для неї людину. Після смерті бабусі Ельза отримує завдання передати листи з вибаченнями мешканцям їхнього будинку. Виконуючи його, дівчинка поступово дізнається історії сусідів і саму бабусю з несподіваного боку. Через дитячу оптику і вигадане казкове королівство, яке бабуся придумала для онуки, роман говорить про горе, пам'ять і родинні таємниці. Попри юну героїню, це роман для дорослих. Дитяча логіка Ельзи часто стає джерелом гумору, але за нею стоять цілком дорослі теми: хвороба, втрата близьких, травми минулого, які сусіди роками приховують одне від одного. Через це до книги можна повертатися вдруге й помічати деталі, які легко пропустити під час першого читання. Ця книга підходить для тих, хто готовий до сильнішої емоційної складової, ніж в «Уве», але ще не хоче занадто похмурих тем. Тут багато гумору, проте фінал залишає відчутний смуток. «Брітт-Марі була тут» пов'язана з попереднім романом: головна героїня вперше з'являється саме в історії Ельзи. Брітт-Марі шістдесят три роки, вона дотримується бездоганного порядку в усьому і після багатьох років шлюбу вирішує почати життя заново. Вона влаштовується в маленькому містечку Борг, отримує роботу в центрі дозвілля, який от-от закриють, і несподівано береться тренувати дитячу футбольну команду. Книгу можна читати окремо, однак знайомство з «Бабусею» робить образ Брітт-Марі об'ємнішим.
Роман про спільноту: трилогія «Ведмеже місто»
Найсерйозніша частина творчості Бакмана пов'язана з вигаданим містечком посеред лісу, де життя мешканців обертається довкола хокею. «Ведмеже місто» починається як історія про юніорську команду, яка має шанс на велику перемогу і може повернути депресивному місту віру в себе. Згодом стається злочин, пов'язаний із насильством, і місто опиняється перед вибором: захистити жертву чи зберегти свою команду. Роман зберігає характерну інтонацію автора, але гумору тут значно менше. Книга говорить про груповий тиск, мовчання дорослих, класові відмінності й ціну, яку маленька спільнота готова платити за успіх. Читачам варто знати про чутливу тему заздалегідь, щоб вибір першої книги був усвідомленим. Розумітися на хокеї для читання не потрібно. Спорт тут працює як спосіб показати, як влаштоване місто: хто ухвалює рішення, чиї діти отримують більше уваги і що відбувається з тими, хто не вписується в загальну картину. Матчі й тренування займають помітне місце в першій частині, проте в центрі завжди залишаються люди, а не результати гри. Трилогію продовжують «Ми проти вас» і «Переможці». Друга частина розвиває конфлікт між Ведмежим містом і сусіднім містечком-суперником, третя завершує історії головних персонажів. Ці книги потрібно читати в порядку виходу, бо сюжет і розвиток героїв наскрізні. Для першого знайомства «Ведмеже місто» підійде читачам, які люблять соціальну прозу з великою кількістю персонажів і не шукають розради. Якщо ж мета полягає в тому, щоб спершу оцінити стиль автора, краще почати з легшої книги й повернутися до трилогії пізніше.
Чи потрібно читати Бакмана в певному порядку
Більшість романів автора самостійні, тому загального обов'язкового порядку немає. Обмеження стосуються лише двох випадків. Трилогію «Ведмеже місто» слід читати послідовно: «Ведмеже місто», «Ми проти вас», «Переможці». Друга пара пов'язаних книг - «Моя бабуся просить їй вибачити» і «Брітт-Марі була тут», де бажано дотримуватися порядку, хоча це не критично. Решту можна читати в будь-якій послідовності. Серед новіших книг автора українською є роман «Мої друзі», а також кілька коротших за обсягом текстів. Такі твори зручні для тих, хто вже знає автора, але як перша книга вони дають неповне уявлення про його великі романи. Окремо варто сказати про темп. Більшість романів Бакмана мають помірний обсяг і короткі розділи, тому їх зручно читати уривками, наприклад у транспорті чи перед сном. Виняток становить трилогія «Ведмеже місто»: її частини довші, персонажів багато, і перші розділи вимагають уваги, щоб запам'ятати родини й зв'язки між ними. Для такої книги краще залишити кілька вільних вечорів. Для практичного вибору можна орієнтуватися на настрій. Для легкого читання з усмішкою підійдуть «Тривожні люди». Для історії про самотність і несподівану дружбу варто взяти «Уве». Тих, хто хоче родинної драми з казковими мотивами, чекає «Бабуся». Читачам, готовим до серйозної соціальної прози, варто відкрити «Ведмеже місто».
Кому книги Бакмана можуть не підійти
Інтонація автора викликає сильну реакцію в обидва боки, тому корисно заздалегідь знати, що саме може не сподобатися. Перше застереження стосується прямоти, з якою оповідач формулює висновки. Бакман часто завершує сцену узагальненням про життя, любов чи втрату, і читачам, які віддають перевагу стриманій прозі без пояснень, така манера може здатися надмірною. Друге застереження пов'язане з будовою сюжетів. Багато романів автора спираються на схожу схему: замкнена людина, яку змінює зустріч з іншими. Після трьох-чотирьох книг поспіль ця модель стає помітною, тому краще робити перерви й не читати весь доробок підряд. Третій момент стосується емоційної напруги. Навіть найлегші книги Бакмана містять теми смерті, хвороби чи самотності, а в «Ведмежому місті» до них додаються насильство й цькування. Для читача, який шукає винятково розважальну прозу без важких тем, ці романи можуть виявитися не тим, на що він розраховував. Водночас ті самі риси для багатьох стають головною причиною любити автора. Тому найнадійніший спосіб перевірити сумісність полягає в тому, щоб прочитати одну легку за настроєм книгу, наприклад «Тривожних людей», і вже за нею вирішувати, чи продовжувати знайомство.
Що читати після першої книги Бакмана
Якщо стиль автора сподобався, логічно продовжити його ж книгами, обравши наступну з іншого настрою. Після «Уве» добре йдуть «Тривожні люди», після «Бабусі» - «Брітт-Марі», а після обох легших книг можна переходити до «Ведмежого міста». Серед інших авторів зі схожою інтонацією часто згадують Ґейл Ханімен. Її роман «З Елеанор Оліфант усе гаразд» розповідає про жінку, яка живе за незмінним розкладом і погано розуміє соціальні правила, доки випадкове знайомство не змінює її звичний ритм. Як і в Бакмана, гумор тут прикриває історію болю. «Славетне життя Ей-Джея Фікрі» Ґабріель Зевін описує власника маленької книгарні на острові, який після втрати дружини замикається в собі, доки в його житті несподівано не з'являється дитина. Роман підійде тим, хто цінує в Бакмана теми другого шансу та маленької спільноти. Для любителів історій про дружбу й життя маленького міста можна згадати «Смажені зелені помідори» Фенні Флеґґ. Дія відбувається в американському містечку, і оповідь переплітає минуле та теперішнє через розмови двох жінок у будинку для літніх людей. Ці книги відрізняються від Бакмана манерою, але дають подібне поєднання теплоти, гумору і серйозних тем. Їх зручно чергувати з романами шведського автора, щоб не втомитися від однієї інтонації. Перш ніж обрати першу книгу, корисно порівняти анотації, оцінки та відгуки на сторінках романів Фредріка Бакмана на litly, а ту, що найкраще відповідає поточному настрою, додати до списку «Планую прочитати».